Анна Скрипаль, trans.INFO: Польські перевізники, в першу чергу закидають українцям, що вони занижують тарифи…
Сергій Шаповал: Вони весь час жаліються. Як тільки на транспортному ринку виникають труднощі, починають шукають винного. На заході, до речі, відбувається те саме. Для Західної Європи “джерелом проблем” є румуни й болгари, які знижують ціну. Один наш клієнт — велика логістична транснаціональна корпорація зі столітньою історією, постійно нам дорікає, що польські водії ламають їхній німецький ринок. Безумовно, галузь переживає не найкращі часи, є проблеми зі ставками, але я не вважаю українських перевізників винними. Товарообіг знизився — а він був величезний, з тією самою Росією, зі східними країнами, — суттєво, в рази. Для виникнення проблем на ринку є об’єктивні причини. Українських водіїв, які погоджуються їздити за копійки, для створення кризи недостатньо. Низькі ставки не дозволять фірмі розвиватися в польських реаліях: польські податки, зарплати, витрати… Наші українські компанії, які відкрилися як під час війни, так і до неї, переживають важкі часи.
Чому ж стільки українських компаній відкривається у Польщі?
Багато транспортних компаній таким чином намагаються зберегти свої активи, переводять до Європи машини. Також це можливість виконувати через польську компанію міжнародні контракти, які українські транспортники уклали ще до війни. Вантажівки прямують, здебільшого, до Західної Європи. Ті, хто давно вже має партнерські відносини в Європі з великими логістичними компаніями — в їхній діяльності майже нічого не змінилося. А ті фірми, які відкрилися нещодавно й не мають напрацьованих контактів, їм не солодко.
Але ж для українського бізнесу зараз є низка преференцій…
Ніяких преференцій для українського бізнесу ніколи не було й немає зараз. Транспортний безвіз, економічні переваги — на папері все виглядає чудово, але кожна країна відстоює, в першу чергу, свої власні інтереси. Ніхто не буде надавати конкурентні переваги третій стороні, якщо вона буде давити своїми продуктами внутрішнього виробника. Й на кордоні контроль та огляд, так чи інакше, відбувається. Документообіг такий самий, як і раніше. З цим гучним “транспортним безвізом” дійсно кардинальних змін не відбулося.
А яких змін потребує транспортна галузь України?
Починати треба з кордону. Коли зникнуть кордони, відбудеться євроінтеграція України. Скільки українська сторона не впроваджує рішень, пункти пропуску лишаються найбільшою проблемою. До того ж, знову йдуть розмови про повернення дозволів… В Польщі ніколи не було труднощів з дозволами. Скільки потрібно — стільки завжди й брали. Але в Україні, до впровадження “транспортного безвізу” все було інакше. Не хотілося б знову до цього повертатися. Ще одна в Україні величезна проблема — відсутність транспортно-логістичної інфраструктури, такої, яка існує в Європі. Нова пошта намагається щось робити, але в неї не вистачить ресурсу й можливостей, щоб реалізувати необхідну кількість інфраструктурних проєктів. Однієї Нової пошти на всю країну замало. Потрібна присутність в країні десятків світових корпорацій, як це наразі в ЄС.
Можливо, після війни логістичні гіганти й з’являться в Україні…
В української транспортно-логістичної галузі величезні перспективи. Після закінчення війни через Україну підуть величезні транспортні потоки. Наскільки мені відомо, у прикордонних областях місця для створення масштабних логістичних центрів достатньо. Розвиток західного регіону буде потужним. До 24 лютого минулого року ми планували інвестувати в один з логістичних проєктів у Західній Україні, але війна поставила його на паузу. Зараз ми зосередилися на польському ринку. Після перемоги України Східна Польща перетвориться на величезний транспортний хаб. Бізнес це усвідомлює, тому купити землю у прикордонних воєводствах вже досить складно. З польської сторони активно будують логістичні центри. Потрібно також врахувати, що в східних районах Польщі завершується Новий шовковий шлях. Й там закінчується широка колія.
До речі про колію. Наскільки різниця між європейською та українською колією є перепоною для логістики?
Один український бізнесмен на Волині інвестував власні гроші й провів вузьку колію від кордону до свого підприємства. Для нього цієї проблеми більше не існує. І це варіант рішення. Мені здається, простіше прокласти вузьку колію до польського кордону, ніж чекати, коли це зробить неповоротка бюрократична машина. Як би там не було, але в Польщі деякі процеси відбуваються довго, а деякі дуже довго. В пришвидшенні процесів відбудови зацікавлена, в першу чергу, сама Україна.
На одній з конференцій Матеуш Моравецький сказав, що польські підприємці недостатньо залучені до відбудови України.
В Польщі створено урядову Польську Агенцію Інвестицій та Торгівлі S.A. (PAIH), вона формує каталог польських компаній, які планують брати участь у відбудові України. Наша фірма теж є в цьому списку. Постійно проводяться організаційні семінари з різних галузей діяльності. І про це, до речі, ми будемо говорити на міжнародній конференції “Автотранспортна логістика”. Польща активно готує польських підприємців до активної участі у відбудові України після закінчення війни. Наївно розраховувати, що після завершення бойових дій в країну одразу полетять мільярдні інвестиції. Не полетять, бо в країні повинен бути інвестиційно привабливий клімат. А звідки він візьметься, якщо його не було й до війни? Для інвестора найважливіше клімат й гарантії збереження інвестицій. А цього поки що в Україні немає, як не крути. Зараз на першому плані війна. Але після її закінчення постануть інші питання, потрібно буде показати економічний результат. Найближчі п’ять, або й десять років буде дуже важко. Зараз потрібно перемогти, а потім доведеться важко працювати. Але ми все здолаємо!
