Щоб страйк 6 листопада не відбувся потрібно виконати всі ваші вимоги, чи можливі компроміси?
Потрібно виконати всі вимоги, але ми відкриті до обговорення. Нас близько 300 перевізників й ми будемо разом вирішувати погоджуємося на певні компроміси, чи ні. Проте якісь найважливіші речі повинні змінитися. Але наразі ніхто з нами не хоче розмовляти.
Українська сторона говорить, що поляки не хочуть з ними розмовляти, поляки кивають на українців, що саме вони не йдуть на контакт…
Ми хочемо вести переговори, але з української сторони мені ніхто не дзвонив. Як можна розмовляти, якщо ніхто не розмовляє? Подейкують, що ми провели переговори з міністерством інфраструктури та воєводою, але жодних розмов не було. Більше місяця тому ми написали листи до міністерства інфраструктури, та жодної відповіді не дістали.
Якщо страйк розпочнеться, то постраждають не лише українські, але й польські перевізники. З польської сторони це усвідомлюють?
Ми це добре розуміємо. Я сам їжджу в Україну, до речі, вже 15 років. Мої вантажівки теж стануть на кордоні. Але я перебуваю в критичній ситуації, тому не маю вибору. Усвідомлюємо, що ми блокуємо не лише українців, але й себе. Але що мені робити? Для того, щоб стати до єЧерги, мій транспортний засіб повинен потрапити в Україну. Водій везе вантаж до Києва, розвантажується й за день повертається. Але в черзі потрібно чекати 12 днів, і він змушений стояти біля кордону. Я не можу знайти польського водія, який погодиться чекати в черзі 10 днів, навіть з доплатами. В мене працівники через цю ситуацію навіть звільняються. Український водій має можливість заїхати на базу, чекати вдома, що не може зробити польський далекобійник. Взяти на роботу українського водія я теж не можу — він не отримає дозвіл на виїзд з України. З грудня мені не вдалося дістати жодного дозволу для моїх українських далекобійників. Польських перевізників в Україні, практично, немає, майже всіх витіснили. З 27 000 транспортних засобів, зареєстрованих у єЧерзі, тільки 1 700 автомобілів на польських номерах.
Стосовно єЧерги…
Як сказав мені один знайомий український перевізник: “З дозволами була корупція, але з єЧергою буде більша корупція”. Нещодавно мій водій очікував у черзі 8 днів, перед заїздом на кордон його черга пересунулась далі. І це не одиничний випадок. Виходить, в останню хвилину хтось втиснув свою автомобиль перед моїм. Я змушений відмовитись від вантажів в Україну.
Одна з основних ваших вимог — дозволи.
Ми не вимагаємо повернення 170 000 дозволів, як це було перед війною. Ми розуміємо, що їх повинно бути більше. Але ситуація без дозволів вбиває нашу галузь. Українські автомобілі завантажуються в Польщі та їдуть до Німеччини. Дозволи надаються на здійснення перевезень до Польщі, а не на каботаж по Польщі або Євросоюзу. Це шкодить не лише нам, але й вам, але з української сторони це ще не розуміють. Хочу підкреслити: ми не проти українців. В мене теж вдома гостювали дві українські родини. Я вважаю, що українцям потрібно постійно допомагати. Але не може бути так, що ми допомагаємо, а ви нам відриваєте простягнуту руку допомоги. Ми не можемо допомагати, вбиваючи себе.
